Для українського кола фахівців залишилась непоміченою така подія, як захист у квітні 2019 року кандидатської дисертації заступником генерального директора ВАТ “Рособоронекспорт” Сергієм Степановичем Гореславським. Тема наукової роботи щільно перетинається з багаторічною працею автора у сфері військово-технічного співробітництва: “Торгівля озброєнням як інструмент політичного впливу на міжнародній арені”.

При цьому, дисертація, яку згідно з Постановою Уряду РФ від 03.11.1994 № 1233, як мінімум необхідно біло віднести до службової інформації, виявилася у відкритому доступі. Звичайно, можна припустити, що порушення Порядку поводження зі службоою інформацію обмеженого розповсюдження в Федеральних органах влади сталося через одвічну російську розхлябаність.

Втім, цілком імовірно, що Сергій Гориславський пішов на цей крок усвідомлено. Просто, щоб потішити своє честолюбство. Ну, дійсно, хтось зміг би оцінити широту мислення і науковий склад розуму, якщо дисертація залишилася б “закритою” – з позначкою “Для службового користування”? Все ж за стільки років роботи по лінії ВТС з’явилась чимала кількість друзів і знайомих: від Венесуели і Перу до Пекіна і Тегерана. Просто захотілося дисертанту надіслати автореферат з дарчим написом численим знайомим.

Що було раніше – Стратегія розвитку ВТС або дисертація Сергія Гореславського?

За дивним збігом обставин розробка Стратегії військово-технічного співробітництва (що з’явилася в Росії вперше, у зв’язку з введенням міжнародних санкцій) відбувалася практично в один проміжок часу з написанням і захистом згаданої дисертації. Немає сумнівів в тому, що Сергій Гореславський, не витрачаючи зайвий час, використав у вивідний частині дисертації, окремі блоки і тезиси, що циркулюють в російських офіційних документах з обмеженим доступом.

Хоча, за великою мірою, не варто дивуватися! Здобувач на здобуття наукового ступеня, перед виходом на захист повинен надати до наукової ради докази не тільки наукової новизни роботи, але і її прикладне значення. (Горезвісна апробація отриманих результатів наукової праці). І якщо, припустимо, кандидат технічних наук прагне, щоб результати його наукового дослідження були впроваджені десь у наукомісткому виробництві, то кандидат політичних наук, може підтвердити прикладне значення власної наукової роботи тільки посилаючись на федеральні документи: концепції, стратегії тощо.

Природно, що приводити такі посилання у відкритих публікаціях Сергій Гореславський не став, обмежившись кількома відгуками опонентів, серед яких доктор політичних наук Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова – Олексій Фененко. До речі, на сайті МДУ, як і в будь-якому іншому поважному вузі, в звітах про результати НДР згадуються роботи, пов’язані з підготовкою матеріалів для Адміністрації Президента РФ, Апарату Ради Безпеки, Міністерства закордонних справ, Міноборони та інших російських установ.

Нюанси російської Стратегії розвитку військово-технічного співробітництва

Отже, що ж змогли побачити вдячні читачі в дисертації Сергія Гореславського? Якщо викинути всю “воду” з опублікованих наукових робіт, то можна з легкістю припустити, які тези циркулюють у федеральних документах, що стосуються стратегії розвитку ВТС Росії. Не будемо обтяжувати читачів подробицями згаданого опусу, лише стисло пройдемося.

“Якщо він вчений, підніметься розумом своїм за хмари і там, розумом своїм стає ще вище лаврської дзвіниці”…

Посилення політичної присутності Росії в різних регіонах світу (йдеться про Балкани, Близький Схід, Латинську Америку і Африку) передбачається здійснювати за рахунок розширення ринків збуту російського оборонно-промислового комплексу. Позначену проблему пропонується вирішити з використанням наступних ключових тез.

Бартерні схеми

Домінування на ринку озброєнь в країнах, що не мають “живих” грошей, але в яких є корисні копалини. Йдеться про передачу озброєнь в обмін на доступ російським монополіям до національних природних багатств країн Латинської Америки і Африки: в обмін на алмази, нафту тощо.

Бартер розглядається російською політичною елітою як спосіб уникнення або навіть протидії американським санкціям. Старший науковий співробітник Інституту Латинської Америки Російської академії наук Андрій П’ятаков навіть придумав бартерній формі новий майже науковий термін: “Імператив диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків“.

“Головне у людини не гроші, а натурально хворма, вченість”.

Офіційна Москва вважає, що застосування бартерних схем допоможе поглибити торгово-економічні зв’язки з країнами Латинської Америки і Африки, а режим санкцій не зможе зруйнувати розвиток військово-технічного співробітництва. Тим паче, що за прикладами, як то кажуть, далеко ходити не треба. Зокрема,у Венесуелі Москві довелося поборотися з Пекіном за військові контракти навіть з урахуванням того, що поставки до Каракасу здійснювалися з наданням Росією пільгових довгострокових кредитних ліній на покупку озброєнь. За накатаною схемою контракти укладалися і з Нікарагуа, Болівією, Аргентиною, Бразилією, Перу і Чилі.

Збільшення квот для безкоштовного навчання військових кадрів іноземних держав

Росія успішно використовує механізм “безкоштовної” підготовки національних військових кадрів та технічних фахівців іноземних держав (в рамках окремих міжнародних договорів) на базі власних спеціальних військових освітніх установ. Відповідні накази та інструкції дозволяють, за необхідності, в ході навчання ознайомлювати закордонних слухачів, у тому числі, і з документами, що становлять державну таємницю (за окремими Постановами Уряду РФ).

Тут гра в довгу: і підтримка більш тісних робочих контактів з військовими аташе при посольствах іноземних держав в Росії, і вербувальні підходи до іноземних слухачів.
За кожною навчальною іноземною групою, закріплюються два перекладача, які, як правило, є або співробітниками спецслужб або їх оперативними джерелами. Під виглядом організаційно-виховної роботи йде всебічне і глибоке вивчення іноземних слухачів і, як наслідок, встановлення довірчих відносин. 

Втім, процес закріплення неофіційної співпраці не завжди явно виражений, все залежить від ситуації. Це робиться, з розрахунку на те, що іноземні слухачі в майбутньому, увійшовши до вищого командного складу на батьківщині, як мінімум будуть продовжувати взаємодію з Росією по лінії військово-технічного співробітництва, а як максимум працювати в інтересах російських спецслужб.

Неконкурентні методи боротьби

Ще одна важлива теза – агресивне використання недобросовісних методів конкуренції. Основний упор робиться на “видавлюванні партнерів” – республік з колишнього радянського табору, що становлять конкуренцію Російській Федерації на міжнародному ринку озброєнь.

Цікаво, чим керувався дисертант недвозначно натякаючи на необхідність протидії конкурентам Росії, а в дійсності державам – партнерам, членам ОДКБ і учасникам СНД? І як на тлі таких протиріч російські чиновники планують зміцнювати з “партнерами” міжнародні відносини в рамках двосторонніх Договорів про розвиток військово-технічного співробітництва?!

“Якщо людина вчена, так їй вже світ перевертається догори ногами. Пардон, вгору дибки”.

Втім, відповідь на це питання знаходиться на поверхні. Дисертант акцентує увагу на тому, що головна конкурентна перевага російського озброєння – це простота в експлуатації і відносна дешевизна. “До цього часу багато країн (знов йдеться про колишні радянські республіки) успішно використовують в національному ВПК виробничу потужність, що залишилася від Радянського Союзу. До того ж, російський експорт озброєнь неможливий в низку країн з політичних і стратегічних міркувань”.

Як наслідок, Росія робить все можливе, щоб “видавити партнерів”, що так само спираються на перелічені вище переваги. Знов-таки, немає нічого дивного у взаємовиключних діях офіційної Москви. З одного боку Росія голосно заявляє про поглиблення з “партнерами” військового і військово-технічного співробітництва, з іншого – за кулісами діє (або навпаки бездіє) всупереч інтересам держав-членів ОДКБ.

Гарантії неформальної безпеки

На думку Сергія Гореславського, на світовому ринку озброєнь перевагу отримають експортери, здатні не тільки надати якісну військову техніку, але й забезпечити неофіційну силову підтримку. Тож, як тут не згадати випадки застосування приватних російських військових компаній для підтримки режимів тих чи інших диктаторів.

Таким чином, якщо для когось є таємницею зміст російської Стратегії розвитку військово-технічного співробітництва, то тільки не для наших читачів. На превеликий жаль, в російській Стратегії геть відсутня жодна інтрига! Отож, як одного разу написав у фейсбуці колишній Глава офісу Президента України: “Скукатіща”…