В липні поточного року виповнюється 20 років з дня підписання російсько-китайського договору про добросусідство, дружбу і співробітництво. Крім автоматичної пролонгації договору на наступні п’ять років, очікується, що підписуватимуться додаткові угоди. Вважаємо, що це гарний привід, щоб ознайомити наших читачів з деякими тонкощами російсько-китайської дружби.

Політичний крен офіційної Москви в бік Пекіна посилюється не перший рік. При цьому Кремль може скільки завгодно «пудрити мізки» власним громадянам щодо російсько-китайської дружби на взаємовигідних і партнерських умовах. На противагу Росії, Пекін здійснює послідовну просвітницьку роботу зі своїм населенням щодо необхідності подальшого поглинання російських територій під виглядом остаточного вирішення проблеми спірних ділянок кордону.

Варіативність російсько-китайських відносин

Напередодні двадцятирічного ювілею колишній заступник міністра міжнародних зв’язків Центрального комітету Комуністичної партії Китаю Чжоу Лі, опублікував комюніке в якому підкреслив:

"китайсько-російські відносини досягли найвищого рівня в історії і всеосяжного стратегічного партнерства. Ці відносини сприятимуть встановленню справедливого і розумно нового міжнародного порядку".

Одночасно китайський чиновник не забув відзначити, що на західній ділянці китайсько-російського кордону залишаються два спірних райони (острів Хейсіазі і Абагайту Чжужу ), лінії кордону яких не визначені:

"Китайська сторона очікує остаточно домовитися в договорі про прикордонне питання, що залишилось".

Дивно, що такі заяви озвучуються незважаючи на те, що тільки в період 1992 – 2004 рр. загалом підписано шість міждержавних Угод про російсько-китайський державний кордон:

  • Угода від 16 травня 1991 року (підписана СРСР і через рік ратифікована РФ);
  • Угода від 27 січня 1994 року;
  • Угода від 3 вересня 1994 року;
  • Угода від 3 листопада 1998 року;
  • Угода від 5 травня 1999 року;
  • Угода від 14 жовтня 2004 року.

Слід зазначити, що в результаті реалізації вказаних угод, Росія втратила величезну частку власної території. Чесно кажучи, невдячна справа перераховувати нескінченні зміни, внесені до географічних позначок вздовж величезного російсько-китайського кордону. Проте декілька російських видань пишуть про втрату загалом більше 600 островів на річках Амур і Уссурі, а також більш півтори тисячі гектарів землі в Примор’ї.

Не важливо наскільки ці підрахунки вірні, головне інше! Ще у 2004 році, під час офіційного візиту в Китай, Володимир Путін стверджував, що нібито проблемні питання кордону остаточно вирішені. Водночас, у згаданій статті Чжоу Лі продовжує розвивати власну позицію з територіальними претензіями:

"Росія ще не узгодила прикордонні питання окремих ділянок. У тексті російською мовою використовується формулювання: "дві сторони не пред'являють один до одного територіальних вимог і обіцяють не пред'являти таких вимог в майбутньому". Це формулювання - неприйнятне! Я вказав, що таке формулювання не може відповідати головній ідеології російсько-китайського договору про "дружбу з покоління в покоління, ніколи не бути ворогом" і не буде сприяти зміцненню політичної взаємної довіри".

Росія – Китай: асиметрія в позиціях

На позаминулому тижні австралійське видання The Interpreter опублікувало статтю під назвою “Росія-Китай. Порочний альянс”. Особливу увагу австралійців привернуло посилення військово-технічного співробітництва між двома країнами:

"Участь КНР в щорічних масштабних російських військових навчаннях, спільне патрулювання бомбардувальників над Японським морем, а також спільні військово-морські навчання (у тому числі в Індійському океані). Росія допомогла Пекіну модернізувати свої збройні сили, у тому числі надавши винищувачі СУ-35, комплекси С-400, а також передала розробки з систем попередження про ракетний напад (СПРН)".

Далі “Інтерпретатор” звертає увагу читачів на синхронні дії Росії і Китаю в Раді Безпеки ООН: “що безсумнівно свідчить про все більше зближення двох країн”. Однак, на думку австралійських експертів, незважаючи на примарні тактичні вигоди від такої співпраці, зближення з Пекіном для Москви несе серйозні стратегічні ризики:

"Вже зараз у багатьох питаннях Росія для Китаю є "молодшим партнером" і ця асиметрія в позиціях з часом буде тільки збільшуватися. Москві буде нелегко знайти правильний баланс у відносинах з Пекіном. З економічної точки зору Росія гостро потребує китайського ринку для експорту енергоресурсів і сировинних товарів, що дозволяє Китаю диктувати свої умови. Тим часом, підтримувати стійкі відносини з Пекіном, зберігаючи при цьому простір для маневру за рахунок диверсифікації відносин з третіми країнами, Росії буде непросто. Ця дилема може проявитися особливо гостро через співпрацю у сфері оборони з Індією, надання озброєнь для якої, може занепокоїти Пекін".

“Міцна” дружба з Китаєм вже багато років шкодить просуванню російського ВТС. Пекін щороку “схиляє” Москву приймати політичні рішення на шкоду національним інтересам Росії. Зокрема, під час державного візиту Володимира Путіна до Китаю в липні 2000 року була підписана, так звана, Пекінська декларація, в якій Росія зобов’язується підтримувати Китай з тайваньського питання:

"Російська Федерація не підтримує концепцію "незалежності Тайваню" в будь-якій формі. Росія проти прийняття Тайваня в ООН та інші міжнародні організації, членами яких є лише суверенні держави. Росія не має наміру постачати озброєння Тайваню".

Незважаючи на наведені вище реверанси з боку Москви, офіційний Пекін вже не приховує власної зневаги до “молодшого партнера”. У китайських ЗМІ не соромлячись пишуть знущальні оцінки про неспроможність офіційної Москви виконати власний план із забезпечення росту ВВП до рівня позначки, що перевищує середньосвітовий до 2030 року. (Йдеться про Указ “Про національні цілі розвитку Російської Федерації на період до 2030 року” від 21 липня 2020 року).

До того ж, Китай відкрито дискутує в національних друкованих виданнях про свої інтереси в:

  • освоєнні Арктики (це “ніж у спину” позиціям Росії в міжнародній суперечці з питання секторального поділу Арктики);
  • використанні досягнень російської фундаментальної і прикладної науки (роз’яснюючі своїм громадянам про нездатність Росії “швидко трансформувати високі технології у практичну продуктивність”);
  • зниженні демографічного навантаження під виглядом розширення економічних і прикордонних зв’язків (цілеспрямоване скидання «надлишкового» населення з північних районів Китаю, у тому числі для активного освоєння природних ресурсів Далекого Сходу і Сибіру).

Думки китайських політичних блогерів про Росію

Показово, що один китайський блогер назвав Росію “жирним оленем, зад якого знаходиться в районі Москви”. Треба сказати, що стаття китайського блогера настільки цікава, що заслуговує на окрему увагу.

Росія – товстий північний олень, зад якого знаходиться в районі Москви.

Публікація більш схожа на адаптовану під масового читача довідку по оперативній обстановці на Далекому Сході з внутріполітичною, демографічною та економічною складовими, і, навіть, з оцінкою криміногенної ситуації:

"Територія Росії схожа на великого товстого північного оленя. На заході - зад (Москва), а тулуб - Далекий Схід… 

Далекий Схід, загальною площею 6 мільйонів квадратних кілометрів, є найбільшим в світі по території і найбільш напівзруйнованим і безлюдним регіоном колишньої наддержави. На цій величезній землі лише кілька міст, розташованих на крайньому півдні і межують з Китаєм, ледь можуть зберегти свою життєздатність. Майже через сто років після того, як царський російський уряд відрізав ці мільйони квадратних кілометрів землі від Китаю, Далекий Схід став Великою східною пустелею Росії".

Черговий китайський блогер написав про нібито заворушення серед бурятів (народність, яка становить близько 38% населення Далекого Сходу Росії), роздратованих “споживчою” політикою Москви по відношенню до їх регіону. 

Китайські лідери громадської думки публікують наративи про нібито масові заворушення в цей етнічній групі, яка в будь-який момент може повстати з метою створення Незалежної сибірської держави! Немає жожних сумнівів, що рано чи пізно “китайські зелені чоловічки” забажатимуть допомогти бурятам встати на шлях самовизначення.

Сподіваємося наші читачі розуміють, що в такій мега-авторитарній країні як Китай жоден блогер не дозволить собі вільнодумства, а саме озвучувати геополітичні претензії до іншої країни без найвищого схвалення зверху! Поготів слід задуматися, якщо такі меседжі всередині Піднебесної отримали масовий характер. 

Таким чином, визначене коло проблем – тільки мала (видима) частина айсберга під назвою особливості російсько-китайських відносин. Втім, офіційна Москва може скільки завгодно перебувати у власних оманах, весело наспівуючи пісеньку з репертуару Леоніда Утьосова: “А в іншому, прекрасна маркіза, все добре як ніколи”. Тож виходить, що для когось Кремль – це ворог номер один, а для когось – лише “тушка товстого і дурного північного оленя”.