Не є унікальною ситуація, коли за спиною двох конфліктуючих країн стоять більш великі гравці – держави, що приміряють на себе роль наддержави. І активізація прикордонного індо-пакистанського конфлікту – не виключення. Пакистан, м’яко кажучи, не найбагатша країна, яка перебуває в серйозній фінансовій залежності від Китаю, впроваджує зухвалу і агресивну політику, продавлюючи “кашмірське питання”.

Користуючись ситуацією, Пекін намагається грати роль глобального гравця і кидає виклик США, але не безпосередньо, а підштовхуючи Пакистан до військового конфлікту з Індією. Китайські ЗМІ рясніють інформацією провокаційного змісту:

"Індія розорена новою хвилею коронавируса, епідемія посилюється, а старий ворог - сусідній Пакистан продовжує активно готуватися до війни".

Слід зазначити, що у Китаю кілька причин для педалювання розвитку прикордонного конфлікту між Індією і Пакистаном з метою його перетворення у повноцінні бойові дії. І поговоримо про це докладніше.

Перший фактор – економічний. Пекін серйозно стурбований тим, що в Делі запустили комплексні економічні реформи і країна перетворюється у найбільшого світового виробника. У такий спосіб, Індія має намір зайняти нішу Китаю в якості “всесвітньої фабрики”.

Індія займає п'яте місце в світі за величиною економіки (Китай - друге). Уже зараз Індія є другою в світі країною за обсягом виробництва мобільних телефонів, другою - з експорту текстилю та шкіряних виробів і найбільшою в світі за обсягом аутсорсингових послуг в IT- сфері. До того ж, 30% ліків, що купуються американцями, індійського виробництва.

Країни Європейського союзу розглядають Індію в якості нового центру азіатської політики. Лідери ЄС розраховують знизити економічну залежність Європейського Союзу від КНР. До того ж, днями Європарламент заморозив процедуру ратифікації торговельної угоди між Китаєм і ЄС і одночасно відновив переговори про вільну торгівлю з Індією. 8 довгих років переговорів глав держав ЄС та КНР, як то кажуть, коту під хвіст.

Другий фактор – територіальний спір. Індія заперечує приналежність Китаю території в районі Тибетського плато. У 2020 році після збройного зіткнення між військовослужбовцями двох країн, Індія застосувала економічні санкції відносно Китаю. В якості подальших кроків, Делі намагається переорієнтувати економіку, скорочуючи зовнішньоекономічні зв’язки з КНР.

Третій фактор – бажання китайців перевірити власну продукцію військово-промислового комплексу в умовах реальних бойових дій. Справа в тому, що Пакистан – єдина країна, до якої Пекін експортує новітнє озброєння наплювавши на свій власний принцип: не продавати найостанніші зразки ВПК для уникнення витоку!

Йдеться не про те, що Пекін боїться витоку технологій військово-промислового комплексу до інших країн. У Піднебесній побоюються розголошення докладної інформації про реальні тактико-технічні характеристики зразків, що прийняті на озброєння національно-визвольною армією Китаю. Неофіційне гасло китайського ВПК:

“Стратегічна перевага – в інформації, що збиває з пантелику”!

До речі, в Пакистані розгорнуто виробництво китайських винищувачів JF-17 “Лютий дракон” (Оновлена версія експонувалася у Паризькому авіасалоні в Le Bourget в червні 2019 року). Китайські військові експерти наполягають, що за своїми характеристиками JF-17, нібито, не поступається американському F-16C.

Винищувач JF-17 Пекін і Ісламабад називають не інакше як “символ дружби між Китаєм і Пакистаном”.

Також, налагоджено спільне китайсько-пакистанське виробництво навчально-бойових літаків JL-8 / K-8 і танків “Аль-Халід”. Ба більше, Збройні сили Пакистану придбали у КНР: морські фрегати з боєзапасом керованих ракет, протичовнові вертольоти палубного базування Z-9EC, ударні вертольоти Wuzhi-10, літаки раннього попередження ZDK-03 і танки серії VT-4.

Четвертий фактор – неготовність Китаю до прямого вторгнення до Тайваню і відкритого протистояння із західним світом. У Пекіна немає такого інструменту, як у Росії (наприклад підконтрольних збройних формувань сепаратистів на сході України), щоб відправляти військових радників і там “тестувати власне озброєння”. Тож у Піднебесній вирішили спочатку “потренуватися на кішках”, підкидаючи поліна до тліючого багаття індо-пакистанського конфлікту.

Як наслідок, з березня поточного року адміністрація Байдена активізувала політичні контакти в Індо-Тихоокеанському регіоні, а саме через: “QUAD – саміт” – зустріч лідерів США, Індії, Японії і Австралії; спільний візит Держсекретаря Ентоні Блінкена і глави Пентагону Остіна Ллойда до Південної Кореї і наступний візит Остіна Ллойда до Індії.

Під час візитів обговорювалися питання військового співробітництва, обміну розвіданими і матеріально-технічна підтримка. У ЗМІ представники Держдепу підкреслили, що США віддані встановленню “всеосяжного і глибокого оборонного партнерства з Індією”.

Індія є одним з найбільших у світі імпортерів зброї. Однак, Делі поступово знижує свою залежність від закупівлі російського озброєння і нарощує військово-технічне співробітництво зі США. У 2008 році обсяг ВТС між США і Індією наближався до нуля, а вже у 2020 р. перевищив 20 мільярдів доларів США. Так само, постійно поглиблюється взаємодія між США та Індією під час спільних військових навчань.

Очевидно, що для президента Джо Байдена поглиблення відносин з Індією є одним з головних пріоритетів у протистоянні з КНР. При цьому, друге завдання для США – перешкодити подальшому “васальному” дрейфу Москви у бік Пекіна.

(Visited 160)