В Le Courrier Du Soir вийшла стаття під назвою “Погані новини для Макрона: за один рік Росія виграла 1,7 мільярда доларів від продажу зброї в африканські країни, на південь від Сахари”. Дійсно, Франція значною мірою поступається Росії в обсягах продажу озброєнь до Африки. Офіційний Париж перебуває в стані великої розгубленості. Росія домінує на ринку озброєнь у колишніх французьких колоніях, а політичний вплив Франції в цих країнах зменшується:

"Після недавніх політичних подій, що різко загострили дипломатичні відносини між Францією і Малі, а також між Францією і Центральноафриканською Республікою, все вказує на те, що вплив Парижа слабшає в країнах Африки на південь від Сахари на користь путінської Росії. У Малі солдати, які захопили владу, пройшли вишкіл в Росії і Центральноафриканській Республіці. Зростання російського впливу навіть викликало гнів Емманюеля Макрона, який призупинив гуманітарну допомогу в декілька мільйонів євро, що призначалися для цієї країни".

У французькому виданні впевнені, що для офіційного Парижа ця ситуація з часом ще більше погіршиться. Тим часом, Москва не приховує свого задоволення від того, що захоплює африканський ринок озброєнь. Повільно і впевнено видавлює з нього Францію. В інтерв’ю засобам масової інформації Емманюель Макрон пояснив ситуацію тим, що президент ЦАР цілком і повністю залежить від Москви: “Фостен-Аршанж Туадера отримує допомогу російських ПВК у боротьбі з повстанцями, що загрожують вторгнутися в Бангі” (столиця ЦАР).

До того ж, Росія і Центральноафриканська республіка підписали угоду про видобуток корисних копалин, що дозволяє російським монополіям (читай – друзям Путіна) здійснювати розвідку родовищ африканського золота, алмазів та урану. Тож, усі викладені дії офіційної Москви укладаються в концепцію російської Стратегії розвитку ВТС.

Поза тим, не варто забувати, що в постколоніальних африканських країнах до сьогодні зберігаються образи на Францію і навіть залишилася ненависть до колишньої метрополії. Однак корінь проблеми не в цьому. У сучасному світі, країна, що дотримується демократичних цінностей і є одним з флагманів ЄС, за замовчуванням не може бути надійним стратегічним партнером для авторитарного африканського режиму. Тому, любовні флуктуації між двома вищезгаданими диктаторами можна охарактеризувати, перефразувавши знамениту фразу Гліба Жеглова: “тут у них любов з інтересом, тут у них лежбище“.

Шляхи виходу з кризи для французького ВПК

Якщо задатися питанням, які у президента Емманюеля Макрона можуть бути варіанти вирішення проблеми завантаження національних підприємств військово-промислового комплексу, то відповідь на нього очевидна. Звичайно ж, необхідно переорієнтуватися на інші ринки збуту і зайнятися поглибленням військово-технічного співробітництва з країнами Східного партнерства: Україною, Грузією, Молдовою, Азербайджаном.

Так, в травні 2020 року Міністерством оборони України прийнято План (Візію) модернізації до 2035 року повітряних сил України. Зокрема, передбачено поступову заміну радянських літаків МіГ-29, Су-27, Су-24М, Су-25, Су-24МР на єдиний багатоцільовий винищувач. При цьому заявлено, що вже у 2021-2022 роках планується провести тендер на закупівлю 6-12 багатоцільових винищувачів з метою їх дослідної експлуатації, вивчення форм і способів застосування, а також організації підготовки персоналу.

Немає нічого дивного в тому, що у Франції відразу ж відреагували на амбітні плани України. І поготів, немає нічого поганого у тому, що особисто Емманюель Макрон лобіює продаж винищувачів Rafale. Французькі ЗМІ про можливість укладення контракту з Україною пишуть наступне:

"Президент Франції вірить у шанси Rafale на перемогу в цьому колишньому оплоті російської промисловості. У Парижа є перевага: його комерційна система, здатна підтримувати такий контракт".

Таким чином, немає сенсу напускати туману, позиціонуючи себе глибокодумним експертом, щоб спрогнозувати зміст майбутніх переговорів між президентами України і Франції. Очевидно, що під час запланованого до Києва офіційного візиту Емманюеля Макрона обговорюватиметься і тема військово-технічного співробітництва.

Однак, офіційному Києву, напередодні візиту президента Франції, потрібно мати чітке розуміння того, що отримає Україна взамін укладення такої угоди. І тут йдеться не стільки про підвищення обороноздатності української армії, скільки про більш тонкі матерії. Зрештою, не зійшовся світ клином тільки на французьких винищувачах.

Домінуючим фактором для України є отримання всебічної політичної підтримки Франції на міжнародній арені. Можна сказати, що для України це питання принципу. І якщо Єгипет, купуючи винищувачі “Rafale”, розраховує на всеосяжну підтримку Франції у конфлікті з Ефіопією, то чому б і офіційному Києву не скористатися ситуацією, і не висунути зустрічну умову Парижу?! Інакше кажучи, струснути французьку політичну еліту і перевести її зі стану глибокої заклопотаності в активну проукраїнську позицію. Адже зміг Сенат Франції прийняти тайваньскую резолюцію наперекір Пекіну! Отже, що заважає парламентаріям і сенаторам Франції зробити еквівалентні рішення по відношенню до України, хоча б, в частині що стосується підтримки вступу до НАТО?!

Через те, є про що подумати і в Парижі, і в Києві. А поки на Єлисейських полях розмірковують і готуються до офіційного візиту до Києва, на Банковій не завадило б зробити хід конем і вивести у публічну площину деякі подробиці пропозицій від американських партнерів, які лобіюють продаж винищувачів F/A-18E Super Hornet.

(Visited 165)