“Україна створить для Туреччини серію корветів за 1,2 млрд. доларів”. Польщу цікавлять українські «стелс-технології» для кораблів. Звучить, як фантастика, але такими були заголовки 20 років тому. Чиновникам, у яких пам’ять, як у молюска, тим, хто вважають досягненням контракти з Туреччиною та Великою Британією, маємо нагадати, що суми з 6-7 нулями мали б платити нам.

На початку століття ми володіли унікальною науковою та технічною базою, але все пішло у безодню. Ситуацію з минулим нашого кораблебудування можна порівняти з рибалкою, що зловив золоту рибку, вительбушив її заради вигоди в п’ять копійок, але не отримав і їх.

“Інші судна”

Наприкінці вересня Укроборонпром опублікував проект Стратегії розвитку суднобудівної галузі. У ньому йдеться: “Завдяки посиленню військово-морського флоту до 2031 року Україна може отримати 28 кораблів замість наявних 18, зокрема 8 ракетних катерів, вироблених спільно з Великою Британією, 4 корвети спільного виробництва з Туреччиною та інші судна”.

Давайте уважно прочитаємо це. По-перше, людині, яка готувала презентацію, хочеться пояснити різницю між “судном” та “кораблем”, перше не може бути військовим. По-друге, і в головних, “інші судна” — це сказано про те, що буде вироблено на заводах України, за вітчизняними розробками. Якого морського диявола українські катери та кораблі стали вторинними?!

Для розуміння прірви між “було” та “стало” українського суднобудування, уявіть, що у 2041 році українці за великі гроші проводять туркам бізнес-курси: “Як зробити готель all inclusive”. Фантастика? Наведемо факти про минуле.

У 1999 році в Анкарі проходить виставка IDEF. На спільному з турками стенді демонструють розробку миколаївських конструкторів — корвет “Містраль-1500т”. Обговорюється, що він може бути прийнятий за основу при створенні в Туреччині національного корвета за програмою “Milgem”.

Пізніше ми беремо участь у тендері, і крім проектування кораблів, розраховуємо поставляти матеріали для побудови корпусів. Україна бореться за контракт у 1,2 млрд. доларів. Одночасно були спроби просувати в Польщу корвет “Міраж”, спроектований з максимальним використанням “стелс-технологій”.

Довідково. На фінансування україно-турецьких корветів у 2021 році планується виділити 3,8 млрд грн!

Повертаємося у 2021-й. З січня цього року в Туреччині кипить робота над першим корпусом для українського корвета класу ADA, проекту “Milgem” (так, того самого, що міг бути спроектований нашими конструкторами). Після того як він буде завершений, корабель будуть доводити до повної готовності в Україні. Всього заплановано створити чотири бойових кораблів. За планом два корпуси створюють у Туреччині, два корвети будують у нас з “нуля”.

Нам розповідають, що важливою особливістю спільного проекту є передача технологій будівництва кораблів. І це було б досягненням для Центральноафриканської республіки, але не для морської держави з потужними КБ, заводами, де будували крейсера та авіаносці. Хто винен у тому, що все, як у воду кануло? Процитуємо російський науковий журнал “Суднобудування” за 2000 рік, стаття “Нові проекти кораблебудівників України”.

"Не дивлячись на широкий спектр проектних пропозицій та помітний інтерес до них іноземних фахівців, поки немає підтверджень про замовлення в Україні хоча б одного нового корабля. Але це аж ніяк не свідчить про технічну неспроможність розробок. Скоріш за все, це є реальне відбиття відсутності в країні єдиної державної політики та державної підтримки як в області кораблебудування, так і міжнародного військово-технічного співробітництва", - пишуть російські експерти.

«Океан» і можливості

Майданчиками для відродження флоту зараз можуть стати суднобудівні заводи «Нібулон» та “Океан”. Наприкінці 2020 року останній і підписав меморандум з державним оборонним концерном Туреччини про будівництво україно-турецьких корветів.

Втім, жоден зі згаданих підприємств раніше не займалося військовими кораблями. Але крім технічних труднощів, ми однозначно зіткнемося і з кадровим голодом. Наші кращі фахівці давно влаштовані на європейських верфях, хоча оптимісти вважають: “Немає замовлень — люди звільняються, буде робота — повернуться”.

Але більше технічних проблем, насторожує те, що гарантії держпідтримки, розуміння, що робити з вітчизняним кораблебудуванням як не було раніш, так і немає зараз. Як і 20 років тому, нам твердять про рятівну силу іноземних інвесторів. Але як вам така «інвестиція»: ракетні катери Fast Inshore Attack Craft (FIAC) для України почнуть будувати в Шотландії. Фінансувати їх будуть за рахунок кредиту 1,25 млрд. фунтів стерлінгів.

При цьому, “Дослідно-проектний центр кораблебудування” розробив швидкохідні ракетні катери “Лань”. Обговорювалося, що їх оснастять українськими ракетами “Нептун”.

Проект не новий, він був реалізований у В’єтнамі, на його платформі був створений артилерійський катер. Але не знаємо, як там у В’єтнамі, а у нас бізнес поглинений політикою. Чиновник спершу думає: кому належить суднобудівний завод, а вже потім згадує, що йде восьмий рік війни (а може і не згадує). Єдина політика розвитку стратегічно важливих підприємств, спадкоємність у прийнятті стратегічних рішень залишається мрією.

Так, не зовсім зрозуміло, як ув’язується будівництво серії україно-турецьких корветів і концепція “москітного флоту”. Після анексії Криму та захоплення наших кораблів почалися розмови, що з бойовими завданнями може впоратися «вовча зграя» швидкісних ракетних катерів. Швидкі, маневрені, малопомітні — проблема для будь-якого супротивника. І для фінансових реалій України важливо, що такі платформи у 5-10 разів дешевше корвета або фрегата.

До речі, днями в Києві для Військово-морських сил ЗСУ спустили на воду восьмий малий броньований артилерійський катер. Всього артилерійських і патрульних катерів в Україні — 14, але для ефективного вирішення бойових завдань потрібно кілька десятків. Ми не заперечуємо важливість корветів і фрегатів, але є логіка в тому, щоб йти від малого до великого, в тому, щоб закінчити формування “москітного флоту”, по максимуму використовувати розробки наших конструкторів і завантажувати судноремонтні заводи. При такій стратегії, не ми, а інші країни мали б купувати у нас катера, оснащені нашими ракетами й не тільки ракетами. Нашому оборонпрому є чим пишатися.

Бум суднобудування, але не для України

Треба сказати, що розмови про будівництво корветів почалися в Україні на початку 90-х. Участь в міжнародних виставках допомогла “Дослідно-проектному центру кораблебудування” (Миколаїв) вийти на досить високий рівень. За вітчиняним проектом були створені артилерійські катери для Узбекистану та В’єтнаму. Створювалася технічна документація патрульних катерів для Туреччини та ракетно-артилерійських кораблів для Казахстану.

Про те, що “Туреччина нам допоможе” не йшлося! Планували все робити в Україні.

І, нарешті, з 2006 року наші конструктори зайнялися розробкою проекту корабля класу “корвет” для українських ВМС. Уявляєте, що до 2016-го року мав бути побудований перший корабель, до 2021-го – вся серія з чотирьох бойових одиниць. Про те, що “Туреччина нам допоможе” не йшлося! Планували все робити в Україні.

З цим завданням того часу теоретично могли впоратися: Миколаївський суднобудівний завод і Чорноморський суднобудівний завод (далі – ЧСЗ). Перший був відомий будівництвом ракетних крейсерів, з другого – вийшли всі авіаносці СРСР.

Сюрреалістично, але на одному з онлайн-майданчиків для торгівлі до цього дня є сторінка, на якій продається багатоцільовий швидкохідний корвет “Містраль-1500T”. Ціну пропонують уточнювати, але уточнювати нема у кого. Миколаївський суднобудівний завод став банкрутом.

У нульових роках кораблебудівники залишилися без держпідтримки. І зараз сюрреалізм продовжується. В середині нульових років світове суднобудування переживало бум. Морські держави оновлювали свій флот, і цим гріх було не скористатися. В’єтнам став однією з провідних суднобудівних держав. А що Україна? Під час прем’єрства Юлії Тимошенко суднобудівні заводи позбавили держпідтримки, став неактуальний Закон «Про Спеціальну економічну зону «Миколаїв». Момент був упущений, а криза 2007-го фактично пустила на дно Миколаївський суднобудівний завод. Зараз це – верф-привид.

Довідково. Про Миколаївський суднобудівний завод найчастіше згадують як про «причалі» ракетного крейсера "Україна". У 93-му готовність корабля була 75%. З того часу його не можуть добудувати, і не вирішуються розібрати.

ЧСЗ приватизували у 2003-му. Миколаївські журналісти кажуть, що підприємством цікавилися грецька і норвезька компанія, до нього придивлявся ІСД. В результаті ЧСЗ продали російським бізнесменам братам Ігорю та Олегу Чуркіним.

Звучить дико, але власником величезного підприємства, де працювало понад 5 тисяч осіб, яке займало 300 га формально стала компанія, яка збирала невеликі яхти в цеху ЧСЗ. При цьому, за продаж гіганта, флагмана галузі держава повинна була отримати дивно маленьку і за мірками нульовому суму — 119,3 млн. грн. І навіть цю суму не поспішали виплачувати.

Ділків цікавили “схеми”, а не креслення, криза лише посилилася. На неминучому шляху до банкрутства підприємство перейшло у власність до іншого російського бізнесмена Вадима Новинського. І при ньому, на початку 10-х це підприємство виграє тендер на будівництво кораблів класу “корвет”.

Можна тільки гадати, чи був би вже побудований головний корабель «Володимир Великий», чи ні (якби не війна). У 2012 будівництво йшло згідно з планами, у 2014 фінансування призупинили. На той момент корабель був готовий на 32%. З того часу дата спуску на воду змінюється практично щороку.

Чи поставлять хрест на кораблі названого на честь святого? В корабель вже вкладено понад 500 млн грн. Остання концепція — перебудувати корвет під фрегат, в якості заміни “Гетьмана Сагайдачного”. Залишається лише сподіватись і вірити, що “Володимир Великий” буде добудований та повторить переможний похід князя-покровителя на Корсунь (Херсонес).