Китай – друга економіка світу, а незабаром стане першою. Такі прогнози фінансових та аналітичних центрів можна було почути чи прочитати лише кілька років тому. Темпи зростання ВВП здавалося, що підтверджували такі висновки. Вибухове економічне зростання поступово вилилося в активну зовнішню політику, яка все більше переходить в експансію. Спочатку сполошилися сусіди ближні, а за ними насторожилися й далекі.

Що ж підживлює протистояння Китаю, яке формуєьбся, практично з усім світом? Якщо США шукають і організовують систему блоків і союзів навколо Китаю, то Піднебесна їх практично не має. Адже не будемо насправді вважати союзниками Венесуелу і тотожні режими.

І навіть Іран та Пакистан не союзники, а у кращому разі партнери, як кажуть, до першого повороту. Звичайно, на перший погляд Китай настільки величезний як у географічному, демографічному та економічному, а відтак і військовому сенсах, що йому союзники начебто й не потрібні. Насправді це не зовсім так, але китайське керівництво поки що залишається на думці, що Піднебесна наодинці спокійніше. Хоча події пов’язані зі створенням блоків AUKUS та QUAD у чомусь похитнули такі настрої.

Зараз Китай стоїть перед вибором своєї зовнішньополітичної стратегії на найближчу перспективу. Судячи з внутрішнього розвитку, країна прямує до жорсткої авторитарної системи, у чомусь схожої на період влади Мао Цзедуна. До цього правлячі кола підштовхують кардинально негативні процеси в економіці та фінансах.

Китайське економічне диво почало здуватись

З моменту утворення КНР у 1949 році обсяг економіки збільшився у 189 разів. Більшість цього зростання припала на початок і продовження економічних реформ, пов’язаних з ім’ям Ден Сяопіна. Вибуховий темп зростання ВВП, котрий сягав окремі роки до двозначних цифр, значною мірою зумовлювався відносно низькою базою, але переважно звільненням економіки від пут планової системи та величезними іноземними інвестиціями, що супроводжувалися передовими технологіями. Все це у світовій пресі отримало назву китайського економічного дива.

Були й інші чинники вражаючого зростання, але повний аналіз такого феномена потребує окремого розгляду. Ми ж обмежимося констатацією незаперечного факту виходу Китаю на другий ступінь економічного розвитку та подальших подій за цим.

Вже в період пікового зростання китайського ВВП західні економісти вказували на низку вразливих сторін такого стрімкого економічного розвитку. Зокрема величезний та неефективний державний сектор, який вимагав значних дотацій на своє існування. Тим не менш, китайське керівництво воліло продовжувати його утримувати, що серйозно обтяжувало економіку загалом.

Не в останню чергу швидке економічне зростання було забезпечене буквально варварським ставленням до природи та зневагою до екологічних проблем. Так проект “Три ущелини” – будівництво гігантської електростанції на річці Янцзи, завершений у 2008 році, викликав вкрай негативні екологічні наслідки. Цікаво, що влада визнавала ці проблеми і навіть спрямовувала по $1,5 млрд на поточну ліквідацію наслідків зсувів берегів та переселення сотень тисяч людей із небезпечних зон.

Супутниковий знімок, що демонструє деформацію греблі.

За офіційними даними на будівництво було витрачено понад $30 млрд, а за даними громадських та екологічних організацій понад $70 млрд. Хоча електростанція “Три ущелини” у 2020 році виробила 111,8 млрд кВт-год електроенергії, є великі сумніви, що будівництво коли-небудь окупиться, оскільки витрати на ліквідацію наслідків постійно зростають.

Можна навести й інші величезні інфраструктурні проекти, що коштували сотні мільярдів доларів, які або не приносять прибуток, або він зовсім незначний.

За даними міжнародних та китайських екологічних організацій понад 60% ґрунтових вод не придатні для використання. Цей негативний процес продовжується. Сходять ліси, атмосфера у великих містах або загазована, або в ній дуже багато пилу, або перше й друге.

Влада не звертала уваги на екологічні проблеми, незважаючи на гостроту, але сигнал прозвучав зовсім з іншого боку. У Європі і потім у США серйозно почали боротися з, так званим, вуглецевим слідом. Іншими словами, вироби або послуги, що дають великі викиди вуглекислого газу, будуть оподатковуватись суттєвим податком. Ця обставина змусила китайську владу зайнятися цим питанням і розпочати згортання, наприклад, виробництво електроенергії на вугільних теплових електростанціях. Як наслідок, Китай у всьому світі за будь-які гроші скуповує скраплений газ і цим викликав його деякий дефіцит у Європі та Латинській Америці.

Наступний фактор, що призводить до зниження економічного зростання — демографічний. За даними Національного бюро статистики, загальна чисельність населення Китаю у працездатному віці від 15 до 64 років у 2018 році становила 998,3 мільйона осіб у порівнянні з 1,0026 мільярда наприкінці 2016 року, що є найбільшим скороченням працездатного віку. За розрахунками демографів у період 2020-35 р.р. буде втрачено 70 млн людей у ​​працездатному віці, але на 130 млн збільшиться кількість людей похилого віку.

На початку економічного підйому число працюючих та осіб старшого віку було у співвідношенні 10 до 1, зараз це співвідношення змінилося до 5 до 5. Населення, що швидко старіє призвело до дефіциту пенсійної системи Китаю і цей дефіцит збільшується. У багатьох провінціях Китаю грошей не вистачає на виплату допомоги пенсіонерам на весь рік. Дефіцит у місцевих пенсійних фондах заповнюється із центрального бюджету і таке навантаження для нього стає все більш обтяжливим.

Одночасно падає народжуваність. У 2018 році за даними фінансової компанії Wind Info було зареєстровано 15,23 млн. народжень — найнижчий показник з 1961 року. Хоча надалі ця цифра дещо збільшилася, але загалом кількість народжень залишається недостатньою для повноцінного приросту населення.

Зарат понад 60% населення мешкає у містах. Практично вичерпано резерв робочої сили з сільських регіонів. До того ж, відтік населення звідти призводить до дефіциту продуктів сільського господарства, вироблених у країні. Китай став одним з найбільших імпортерів продовольства і процес поглиблюється все далі і далі.

Все сказане та ще низка інших факторів (деякі розглядатимуться нижче) дозволяють говорити, що китайське економічне диво здувається. При цьому регресний процес розпочався ще кілька років тому. Проте накачування економіки грошима і надування кредитного міхура давало можливість правлячим колам Пекіна створювати враження зростання. Китайська пропаганда публікувала цифри зростання ВВП, хоча вони ставали дедалі менш вражаючими. І ось удари дзвона чутно практично всім.

Кінець кредитного циклу в Піднебесній

Нещодавно фінансові ринки світу потрясла новина про те, що другий за величиною забудовник у Китаї, компанія China Evergrande Group, може оголосити дефолт за своїми борговими зобов’язаннями, не виплативши купон за облігаціями у розмірі $83,5 млн. Ціною величезних зусиль компанії вдалося виплатити першочерговий борг, але це лише невелика відстрочка. До 11 листопада компанія має виплатити близько $200 млн. Все це виплати лише за купонами до облігацій. Про основний борг у $308 млрд ніхто й не говорить. Зазначимо, що ця величина трохи більша за два річні ВВП України.

Головна небезпека дефолту Evergrande – у виникненні ефекту доміно. Галузь стоїть на її порозі. Компанія Modern Land, що реалізувала близько 200 девелоперських проектів у більш ніж 50 містах Китаю та інших країн світу, звернулася до своїх інвесторів з проханням відстрочити погашення чергового облігаційного платежу на суму $250 млн.

Забудовник хоче відтермінувати його на січень наступного року в прагненні покращити “управління ліквідністю і грошовими потоками та уникнути будь-якого потенційного дефолту платежів”. Компанія вже заявила, що її керівництво має намір надати $124 млн у вигляді позик, проте ринок у перспективи Modern Land, схоже, не надто вірить: з початку року котирування її акцій впали на 45%.

Одночасно розпочалася криза на ринку продажу нерухомості. Характерно, що Evergrande хотіла продати свій хмарочос у Гонконгу за $1.7 млрд і будівлю сервісного підрозділу за $2.6 млрд. Це дало б можливість виплатити першочергові борги за рік, а далі виходити на розрахунки по тілу боргу. Не вийшло. Ніхто не купив, що цілком зрозуміло.

“В країні побудовано 60 міст, в яких ніхто не живе”.

Нерухомість в Китаї стрімко дешевшає. У Шанхаї обсяг торгівлі нерухомістю зменшився на 45%. Ніхто нічого не купує. Будівельна сфера має виплатити лише за відсотками за кредитами близько $45 млрд. Про тіло боргу також не говорять. Можна лише уявити його величину. У країні збудовано 60 міст (!), в яких ніхто не живе. Цю нерухомість ніхто не купує і коли купять також невідомо.

Криза забудовників неминуче вдарить по інших галузях економіки. Від виробництва будівельних матеріалів до металургії та хімічної промисловості. Неминучими є соціальні та політичні наслідки, оскільки проблеми торкнуться сотні мільйонів людей. Неплатоспроможність Evergrande та інших забудовників відображає ситуацію у всьому фінансовому секторі Китаю!

До 2008 року китайська економіка розвивалася як експортоорієнтована. Світ був завалений товарами з етикетками made in China. Проте криза, що вибухнула минулого року, показала, що така залежність дуже небезпечна. У імпортерів китайських товарів можуть початися проблеми, і це згубно відбивається на китайській економіці.
З’їзди компартії переорієнтували економіку на внутрішній ринок. Тоді це здавалося порятунком і достатньою гарантією від потрясінь, що надходять ззовні.

Зростання економіки відбувалося з допомогою зростання внутрішнього споживання. А споживання збільшувалося за рахунок кредитів. У 2007 році загальна заборгованість становила 120% ВВП. У 2019 році вона склала вже 300% ВВП і за минулий період збільшилася на кілька десятків відсотків. У цифрах борг Китаю становить $26 трлн.

Якщо говорити про цифрові показники, то заборгованість у Китаї можна порівняти з Японією, США, країнами Європи. Однак є дуже важлива відмінність. Важливою є не тільки абсолютна величина боргу, а й ціна його обслуговування, тобто виплати за відсотками та іншими фінансовими зобов’язаннями. Китайський борг у цьому сенсі найобтяжливіший.

Річ у тім, що, наприклад, іпотечна ставка у США – 2.5-3%, а в Китаї — 6-8%. Відповідно китайський позичальник повинен більше сплатити за обслуговування свого кредиту. Тож зробити це набагато складніше. Вихід – у нових кредитах та постійному перекредитуванні. У цьому сенсі, наприклад, китайські борги у 300% коштують набагато більше, ніж 300% американського ВВП. Хоча в абсолютних цифрах ВВП США набагато більший за ВВП Китаю.

За таких умов важливо, щоб кредитування постійно зростало. Збільшення отриманих позик має випереджати зростання обтяження, тобто виплат за відсотками. Фінансовий сектор видає коштів більше, ніж забирає за боргами. Ліквідність переливається в економічний сектор і на поверхні виглядає добре. ВВП зростає, товари купуються, нерухомість купується. І все це у кредит.

Цей кредитний цикл має цілком певну стелю — всю економіку в кредитах. Усі перед усіма в боргах і нові кредити взяти просто неможливо. Борги треба платити і ліквідність із реального сектору переливається у фінансовий. Економіка зазнає гострого дефіциту ліквідних коштів, грошей ні в кого немає. Настав кінець кредитного циклу.

Втім, китайська влада може з резервів у $3 трлн накачати економіку грошима, однак це лише збільшення стелі, але не вирішення проблем. Проглядається кілька варіантів і всі вони загрожують серйозними наслідками.

  • Перший. Девальвація юаня. Це сприятиме збільшенню експорту, але впаде платоспроможний попит, що зрештою вдарить по споживачам.
  • Другий. Продовжувати цю політику і нехай міхур лусне, а потім почнеться новий цикл. Це призведе до рецесії та навіть падіння ВВП з відповідними наслідками.
  • Третій. Неринкові механізми регулювання, наприклад, скасування всіх боргів та початок з нульової позначки. Як результат повальна еміграція китайського капіталу до США, Європи та Японії. Ці країни, навіть за певного зростання інфляції, виграють від ситуації. Поява китайських капіталів допоможе їм подолати економічні та фінансові проблеми, але для Китаю це буде катастрофою.

Яким чином китайське керівництво виходитиме зі становища не дуже ясно. Поки що йде забалакування проблеми, що криза Evergrande та інших забудовників має обмежений характер і не торкнеться економіки загалом. Навряд це так і, скоріш за все, що таким інформаційним вкидам від офіційного Пекіна не дуже вірять.

Проблеми китайського керівництва з фінансових та економічних перетікають у соціальні та політичні. Вони зачіпають не лише Китай, а й практично весь світ. Однак про це у наступній частині.

Читайте також: “Погляд з Пекіна: США та їх союзники “взяли Китай в кільце”.

(Visited 117)